Ч

Чорт, персонаж слов. мітології. Фантазія малювала Ч. як злу нечисту силу і уявляла його у вигляді лукавої людиноподібної істоти, хитрої і підступної. Вірили, що Ч. водиться по безлюдних місцях, що живе у безоднях, в очереті, в пустелі, у пустках, руїнах і що він може перекидатися на людину, тварину і в різні речі. Вірили, що небезпечно згадувати його по імені; тому, замість слова Ч., вживали різні назви: дідько, «той, що греблі рве», «той, що не при хаті згадуючи» тощо В укр. фольклорі існує багато приповідок про Ч. Згадки про Ч. збереглися в укр. топоніміці: Чортова гора, Чортиця, Чортова печера, річка Чортовець тощо. Образ Ч. часто зустрічається в творах укр. письм.
В українській демонології, як вказує С. Плачинда, за найдавніших часів чорт носив ім'я й подобизну Чорнобога — антипода Білобога /див. Білобог-Чорнобог/, що символізував світлі сили, все прекрасне на землі. Чорт є сином Чорнобога і Мари. Згідно легенди, чорт був один на весь світ, і ця самотність йому набридла. Тоді він пішов до Білобога просити собі товариша. Білобог дозволив чортові вмочити у живу воду палець і стріпнути ним позад себе. Із тієї краплі води повинен був з'явитися товариш. Однак чорт не послухав Білобога і замість пальця вмочив руку, а потім струшував позад себе краплі, в результаті чого з'явилася сила-силенна чортів, які стали творити Вирію зло. Тоді боги скинули їх з Вирію, і чорти летіли 40 діб. Нарешті Білобог промовив: «Амінь», і чорти назавжди лишилися саме на тих місцях, де перебували у вказаний момент: хто — у воді, хто — у лісі, хто — у полі і т. д.
В українській міфології чорти є зооморфними й антропоморфними істотами. «Маленькі, чорненькі, вертляві, з ріжками, свинячим п'ятачком, копитцями і хвостом, вони були всюдисущі та надзвичайно живучі. Вони символізують таємничі надприродні сили, усі недобрі починання на землі. Чорти і похідні від них образи також є символами зла, незважаючи на те, що за певних обставин можуть допомагати людям. «Усякої надприродної сили круг себе первісна людина завжди бачила багато. Сила ця шкодила їй, особливо тому, що вона звичайно невидима, і людина своєчасно не знає, що має робити, і звідки чекати лиха. Християнство в надприродні сили внесло певну систему. З бігом часу на чолі всіх злих сил став чорт, що тепер став зватися дияволом, сатаною чи демоном, і йому помалу підпорядковувалися всі інші сили: володарі хати й природи та шкідники життя — усі вони стали зватися бісами, і всі вони за християнства перейшли в силу злу, нечисту».
Арідник — за давніми віруваннями гуцулів чорт, сатана, злий дух.

Чугайстер — це веселий, життєрадісний, оброслий чорною або білою шерстю лісовик із блакитними очима. Він танцює, співає, полює на мавок, які заманюють молодих лісорубів та пастухів у нетрі й гублять їх.
Образ Чугайстра (Чугайстрина, Лісового Чоловіка) не відомий іншим слов'янам. Його знають тільки в українських Карпатах. На Бойківщині його називають просто Дідом, а на Закарпатті — Ночником. Походження назви Чугайстер достеменно не зрозуміле. Сучасні дослідники пов'язують це слово з чугою, чуганею (верхнім одягом, який тчуть так, що він має вигляд великої овечої шкури І довгою вовною), з гайстром-лелекою або навіть зі сторожовими козацькими вежами, що їх називали чугами та природним рівчаком у камені — чугилом.
Чугайстер, кажуть, зовні як чоловік, але такий високий, як смерека. Він ходить лісами в білому одязі або й зовсім без вбрання, і не може його ні людина вбити, ні звір роздерти, бо так йому пороблено. Він мусить десь заховатися в листі й чатувати на мавок. А коли яку вгледить, то вхопить, розірве надвоє і з'їсть. Гуцули твердять, що Чугайстер — це чоловік, заклятий його сусідом.
Зустрівши в лісі живу душу, Чугайстер не чинить їй лиха, тільки чемно запрошує до танцю. Багато рис Чугайстра поєднують його з вітром. Він може й сам являтися в подобі вітру або вихору. Як вітер, Чугайстер може залазити в димар і співати. Танцює він, як вихор, — прудко. Танець Чугайстра згубний для звичайної людини, він такий швидкий, що взуття не витримує. Проте доброго танцюриста Чугайстер може ще й нагородити. Під час танцю Чугайстер шепеляво приспівує: "Людже люджем іграють-співають, а ми собі такой так, такой так!". Саме оця шепелявість і змушує думати, що Чугайстер належить до потойбічних істот. Надзвичайно старі, не завжди із зубами, вони можуть не вимовляти всіх звуків. З іншого боку — прихильність Чугайстра до людей, його охоронна функція (нищення мавок) свідчить, що він може бути предком, який оберігає лісорубів і літувальників на полонині. В жертву Чугайстру приносять кулешу й бануш, знаючи про його беззубість. Часто твердять, що Чугайстер "на одній нозі". Він, як і Баба-Яга, може відірвати свою ногу — й рубати нею дрова. У лісі Чугайстера не слід свистіти й кричати, щоб не прикликати Лісового Чоловіка. Все це — ознаки представників "нижнього світу": одноногість або кульгавість, а також прикликання свистом — їхні ознаки.
Проти Чугайстра, як і проти всіляких потойбічних "прибульців", використовували сокиру — як оберіг. Маючи її, цього міфічного велетня можна втримати двома мізинними пальцями й випитати про майбутнє: "Чугайстер зайшов до полонинської колиби, поправляв ватру. Вівчар каже: "А що ти тут робиш?" — "Хочу зігрітися". А вівчар схопив сокиру та й перед ним поклав вістрям угору. "Сідай", — сказав. Той сів. Став Чугайстрин проситися, аби його відпустили. "Не пущу!" — зловив його двома мізинчиками вівчар і тримав. "Пустіть, то скажу, що завтра тут буде". І Чугайстрин попередив, аби не спали пастухи завтра, бо прийдуть на полонину вовки й ведмеді та й усю худобу понесуть. І дійсно, другого дня прийшли вовки та ведмеді — всі по парі, та вівчарі їх відігнали від отари" .
Чугайстер має могутній зріст, а тому може скрутитись у велетенське колесо довкола ватри і грітися. Цим він подібний до змія, потойбічна природа якого безперечна. С.Пушик вважає, що Чугайстер — праобраз бога Волоса, який поєднує Лісового Чоловіка з ведмедем (через його волохатість) та гайстром-лелекою.
Як лісоруби варили їжу, то обов'язково залишали трохи й Чугайстрові на сволоці. Вірили, що Чугайстер зуміє звідти здійняти, бо має могутню статуру. Коли ж увечері, повернувшись до колиби, їжі не заставали, то раділи, бо можна було спокійно спати: приходив Чугайстер, отже, в тому місці мавок уже не було. Захисник пастухів і лісорубів, Чугайстер міг попередити про напад ведмедя. Вірили, що Лісовому Чоловікові підвладні всі звірі. Був він і звіриним пастухом, що пас "лісову худобу" в чоловічі дні тижня: понеділок, вівторок і четвер. Вважали, шо саме в ці дні можна успішно полювати, бо пастух, на відміну від пастушки — Лісової Діви, — дозволяв мати здобич. Пас Чугайстер на полонині й кози біднякам — разом зі своїми. Влада над тваринами в Лісового Чоловіка була така велика, що вони виконували для нього найдрібніші справи: навіть по воду Чугайстер посилав лиса або вовка.
Особливо турбувався Чугайстер про воду. Вночі він приходив до хати й перевіряв, чи є вона в запасі. Коли ж не було, — щоб покарати ґазду, забирав із собою дитину. Такі дії Чугайстра вказують на його спорідненість із лісовиком, який викрадав недоглянутих немовлят, щоб виховати з них подібних до себе.
Кажуть, що Чугайстер навчав майстрів, коли якому робота не вдавалася. "Чугайстер усякий дар людям дав!", — твердили гуцули. Про Чугайстра також знали як про захисника бідних. В одній із легенд він зустрічає бідного слугу, ображеного паном, пропонує йому свою допомогу, а згодом провчає пана: "І напустив Чугайстрин на пана ведмедя, що той постоли в потоці лишив, сердак на суці завис..." .В іншій оповідці Чугайстер — справжній добродійник: він не тільки рятує хлопця від повітрулі, а й виводить його із лісових нетрів: "Пішов хлопець по гриби і єго ніч застала. Ну і він рішив розложити ватру і до ранку переночувати. Тут дето коло дванадцятої години появився вітер, і перед його очима прокотився клубок. Подивився назад і побачив іззаду себе діда. Діл спитав у нього щось незрозуміле і побіг дальше за тим клубком Через кілька хвилин вертається дід. Хлопець замітив, що то була повітруля у діда в руках. І дід її надів на рожен, над ватрою спік, з'їв і попросив тютюну. Хлопець єму дав закурити. Дід єго почав розпитувати, що і як він попав у той ліс. Говорить: "Тобі ще пощастило, що я тебе побачим, а то б ти до ранку не дожив. Була б тебе повітруля заманила в ліси. А тепер збирайся, я тебе виведу на дорогу". Ну він за тим дідом пішов і очутився недалеко від своєї хати" .
Таким добродійнйцтвом образ Чугайстра нагадує домовика, який оберігає мешканців оселі, — справжнього духа-покровителя.